Національний Природний Парк "Білоозерський"

Перший на Лівобережжі Середнього Придніпров'я Національний природний парк "Білоозерський"

стаття на 6 сторінок з Чорноморського ботанічного журналу.

Подається коротка характеристика флористичного та ценотичного різноманіття створенного у 2009-му році національного природного парку "Білоозерський". Наведені рідкісні, зникаючі та регіонально рідкісні види судинних рослин, що зростають на території парку, а також рідкісні рослинні угруповання.

Стаття на 6 сторінок. Включае окрім вищенаведеного кратку історію створення, та територіальне покриття.

Посилання на завантаження статті з сайту Національної Бібліотеки України імені В. І. Вернадського: завантажувати тут

Якщо посилання не працює напишіть мені, і я надішлю цей файл.

Озеро Глинище

Велоподорож 19.07.15. Частина 4.

Озеро Глинище розташоване з протилежного боку траси Київ-Кременчук. Щоб потрапити до нього з Хоцьок, необхідно перетнути трасу, та проїхати 800-900 метрів в сторону села Пологи-Яненки (або Пологи-Чобітки, або Пологи-Вергуни, або Ул'янівка - вони знаходяться поруч, тож кому як сподобається). По праву руку ви побачите скупчення дерев, саме там і є Глинище. Але воду шукатимете марно, її там немає. Є велика, але неглибока канава с пересохлою землею, вкрита довгими та міцними рослинами. Нічого цікавого.

Але ще років з 10-20 назад там була вода і, навіть, можна було купатися. Але що тут сказати, якщо така сама ситуація не тільки з Глинищем. Нема Рябенкового, майже нема Ставка у центрі, та й інші ставки в селі виглядають, не як озера, а як тіні від озер. Хоча ставок на Багнах все ж ще більш-менш. Мабуть щось змінилося в підземних течіях, або людське втручання призводить до таких сумних наслідків.

Але про пагане не хочеться. Краще отримувати позитивні враженя дивлячись на соняхи, що я застав в момент цвітіння, коли жовті пелюстки ще не втратили колір.

Соняхи по дорозі до Глинища. Соняшники зліва, а Глинище з протилежного правого боку.

Взагалі краєвиди полів, як і будь-яких інших природних утворень, захоплюють. З протилежного боку від соняхів, але трошки не доїжджаючи до Глинища не менш мальовничий вид.

Вигляд з дороги праворуч. Глинище починається одразу за фото з лівого боку.

А от і Глинище

Урочище на місці колишнього озера справляє чомусь не зовсім приємне, а точніше зовсім неприємне враження. Можливо через те, що підходи до озера позаростали, а як вже доберешся до нього, то побачиш, що його дно вкрите сміттям, хоч його і не багато. Ще й якась тварина здохла на самій доріжці, росповсюджуючи специфічний запах.

Доріжка до Глинища. Спочатку все виглядає не так погано. В цей час я ще сподівався побачити воду (на панорамі погано склеїлися дроти, але нехай)

Глинище.

Колись я вже був на Глинищі, але пам'ятаю лише озеро. І навіть не здогадувався, що знаходиться на іншій території урочища. Дивно, адже територія колишнього кар'єру займає лише третину. Оскільки ні на що дійсно цікаве в цьому місці я не сподівався, тож вирішив ретельно передивитися все за один раз і більше сюди не повертатися. Навколо колишнього озера все позаростало кущами. Схоже, що колись вода розливалася навкруги озера, або земля була достатньо вологою для інтенсивного живлення рослин. Характер заростей такий, як біля боліт. Але зараз земля суха. Кущі починають сохнути. Місцями кущі переплетаються в непролазні хащі, густа тінь не пропускає сонце і внизу нічого не росте. Якесь рослинно-постапокаліптичне місце, що перемежовується з галявинами вкритими звичайною польовою травою. Навіть чомусь з'явилася думка: якщо заховати тут труп, то ніхто ніколи його не знайде. Чиїсь городи поруч мою думку не змінили

Непролазні зарості. Зараз багато сухих гілок.

Земля вкрита коріннями.

Ну і на останок, ніби показати мені, що моє враження про це місце хибне, Глинище подарувало мені ці три великих білих гриба, що росли серед цих непроглядних і непролазних джунглів, запрошуючи відвідати його ще раз.

Білі гриби Глинища

Хрест за селом

Велоподорож 19.07.15. Частина 3.

Дуже довгий вийшов період між попередніми записами і цим. Але всьому є об'ективні причини. Як би не хотілося писати щось нове кожного дня, але, от, наприклад, спека - дуже об'ективна причина, коли не хочеться робити не те що фотографії, але навіть виходити з тіні під горіхом у саду.

Тож сьогодні, враховуючи все вищесказане, буде більше фотографій, аніж тексту.

Хрест за селом. Ще на карті РККА (Рабоче-Крестьянская Красная Армия) 1929 року біля села Хоцьки відмічено два хрести. Один з них - сучасний, розташований за будівлями колгоспу і вздовж якого проходила Хрестова (з часів будівництва колгоспу - Колгоспна дорога) а другий також за дорогою, але в протилежний бік, десь в бік села Пологи-Чобітки. Що сталося з другим, я не знаю, але зараз на його місці поле. Можливо його зруйнували під час будівлі газопроводу, який проходить як раз десь в тому місці, а може археологи проводили якісь дослідження, а може комуністичний устрів став причиною, а може щось інше. Якщо узнаю, то напишу.

Перший же хрест стоїть. Хто там похований - невідомо навіть місцевим жителям, адже якоїсть однієї думки я не почув. Хтось каже, що там похований хтось із Хоцьківських панів, хтось - що це ще козацьке поховання. Коли я був біля хреста, то запитав у неба і поля, які все бачать, кого там поховано, але відповіді не почув. Дивно.

Хотілося б щось сказати романтичне, але вирита якимсь звіром нора прямісінько під хреста, що турботливо закрита дерев'яним чурбаком, ярко показує, що все тлінне в нашому світі. Курган - купа землі, хрест - кусок каміння, похований - купа кісток, розтягнутих лисами. Але як би хотілося відчути хоч краплину святості...

Єдине що можу додати, так те, що місце дуже красиве. Навіть траса, по якій постійно снують машини, не відволікає.

Дорога до хреста йде через поле.

Вигляд на курган з дороги.

 Хрест посеред польових квітів

Вигляд з задньої сторони. Хоча зараз я вже не впевнений, де зад, а де перед. Але тоді чомусь якось інтуітивно для себе визначив це. Неписи не зберіглися. Авже ж що можна пофантазувати і в якіхось рисках спробувати знайти букви чи символи, але марно.

Наостанок. Невеличка панорамка краєвиду.