Озеро Глинище

Велоподорож 19.07.15. Частина 4.

Озеро Глинище розташоване з протилежного боку траси Київ-Кременчук. Щоб потрапити до нього з Хоцьок, необхідно перетнути трасу, та проїхати 800-900 метрів в сторону села Пологи-Яненки (або Пологи-Чобітки, або Пологи-Вергуни, або Ул'янівка - вони знаходяться поруч, тож кому як сподобається). По праву руку ви побачите скупчення дерев, саме там і є Глинище. Але воду шукатимете марно, її там немає. Є велика, але неглибока канава с пересохлою землею, вкрита довгими та міцними рослинами. Нічого цікавого.

Але ще років з 10-20 назад там була вода і, навіть, можна було купатися. Але що тут сказати, якщо така сама ситуація не тільки з Глинищем. Нема Рябенкового, майже нема Ставка у центрі, та й інші ставки в селі виглядають, не як озера, а як тіні від озер. Хоча ставок на Багнах все ж ще більш-менш. Мабуть щось змінилося в підземних течіях, або людське втручання призводить до таких сумних наслідків.

Але про пагане не хочеться. Краще отримувати позитивні враженя дивлячись на соняхи, що я застав в момент цвітіння, коли жовті пелюстки ще не втратили колір.

Соняхи по дорозі до Глинища. Соняшники зліва, а Глинище з протилежного правого боку.

Взагалі краєвиди полів, як і будь-яких інших природних утворень, захоплюють. З протилежного боку від соняхів, але трошки не доїжджаючи до Глинища не менш мальовничий вид.

Вигляд з дороги праворуч. Глинище починається одразу за фото з лівого боку.

А от і Глинище

Урочище на місці колишнього озера справляє чомусь не зовсім приємне, а точніше зовсім неприємне враження. Можливо через те, що підходи до озера позаростали, а як вже доберешся до нього, то побачиш, що його дно вкрите сміттям, хоч його і не багато. Ще й якась тварина здохла на самій доріжці, росповсюджуючи специфічний запах.

Доріжка до Глинища. Спочатку все виглядає не так погано. В цей час я ще сподівався побачити воду (на панорамі погано склеїлися дроти, але нехай)

Глинище.

Колись я вже був на Глинищі, але пам'ятаю лише озеро. І навіть не здогадувався, що знаходиться на іншій території урочища. Дивно, адже територія колишнього кар'єру займає лише третину. Оскільки ні на що дійсно цікаве в цьому місці я не сподівався, тож вирішив ретельно передивитися все за один раз і більше сюди не повертатися. Навколо колишнього озера все позаростало кущами. Схоже, що колись вода розливалася навкруги озера, або земля була достатньо вологою для інтенсивного живлення рослин. Характер заростей такий, як біля боліт. Але зараз земля суха. Кущі починають сохнути. Місцями кущі переплетаються в непролазні хащі, густа тінь не пропускає сонце і внизу нічого не росте. Якесь рослинно-постапокаліптичне місце, що перемежовується з галявинами вкритими звичайною польовою травою. Навіть чомусь з'явилася думка: якщо заховати тут труп, то ніхто ніколи його не знайде. Чиїсь городи поруч мою думку не змінили

Непролазні зарості. Зараз багато сухих гілок.

Земля вкрита коріннями.

Ну і на останок, ніби показати мені, що моє враження про це місце хибне, Глинище подарувало мені ці три великих білих гриба, що росли серед цих непроглядних і непролазних джунглів, запрошуючи відвідати його ще раз.

Білі гриби Глинища